Ініціаторами зустрічі стали як працівники бібліотеки, так і самі діти. Для них це унікальна нагода поспілкуватися з тими, хто переміг в цій нелегкій, жорстокій війні і почути розповіді про Велику війну за Вітчизну 1941-1945 років, адже з кожним роком все менше ветеранів залишається в життєвому строю. Бібліотечні працівники підготували тематично-декоративну виставку "Той травень у пам’яті людей" та супроводження бесіди музикою тих років, яка в ці хвилини була дуже доречною. Зустріч розпочала директор Кам’янсько-Дніпровського археологічного музею Ольга Котова, яка розповіла про героїчну мужність, проявлену нашим народом в роки війни, відстоявшим честь і незалежність Вітчизни. ЇЇ розповідь доповнювали поетичні рядки у виконанні учнів школи та пісні Великої Вітчизняної війни. Зворушлива хвилина панувала під час звучання пісні "Мне кажется порою, что солдаты, с кровавых не пришедшие полей..." і в цей момент, мабуть, кожен присутній пом’янув солдатів, які не повернулись з війни. Далі розмову продовжив Георгій Степанович Акопов. Неможливо було без хвилювання, гордості, поваги слухати розповідь учасника боїв ВВВ. Починаючи з сімнадцяти років пройшов він від Кавказу до річки Одер, від України до Білорусі, Литви, Польші в складі полку Одеської артилерії, беручи участь в бойових діях армії. Учасник війни поділився своєю історією життя, спогадами, котрі ніколи не припадуть пилом забуття і будуть перейняті болем не одного покоління. Ще до початку бесіди в очах Георгія Степановича було видно, як хочеться йому скинути важкий тягар з душі, як швидко гортає сторінки його життя болюча пам’ять, йому хотілось швидше поділитися з присутніми своїми скорботами й радостями. - З нашого грузинського містечка нас взяли сім чоловік и лише мене одного залишили воювати, так як я сказав, що вмію говорити російською (в нас жили люди різних націй), а інші солдати відповіли "ні" і їх відпустили додому, - розпочав свою розповідь Акопов. Мати тоді писала йому листа: "Всі приїхали, а тебе немає..." "Я потрапив до казарми, де ліжка стояли в чотири ряди. Бойовим був і залазив до самого верху. Азейбарджанці вставали і тягли з мене ковдру: "Підіймайся, давай збіжимо!", - говорили мені. Я бігти відмовився – залишився служити Батьківщині, - розповідає ветеран. Один солдат все ж таки наважився і втік, взявши з собою п’ятнадцять патронів та один карабін. Він жив в колодязі, там його годували. Але розвідка була сильною і дістали його звідти. Потім змусили копати яму і розстріляли за зраду Батьківщині. Цікаві факти з бойової біографії почули учасники зустрічі зі слів самого Акопова. Це і про перший досвід стрільби з міномету. Георгій Степанович за одну хвилину робив по 20 вистріліів снарядів, і про подвиги своїх однополчан. Згадав і про День Перемоги, коли його полк знаходився за десять кілометрів від Берліну. Вони чули і бачили вистріли, вже готові були кинутися в бій, та потім хтось вигукнув: «Війна скінчилась, салют давайте!» І відчайдушній солдат випустив в небеса одинадцять снарядів, в той час як стриляли максимум сім. Та додому він потрапив лише 29 квітня 1947 року. - Нас кидали з одного міста в інше, прибули до Москви, думали вже ближче додому, та потім змінили направлення поїзду, цього нам не повідомили. Шлях повернення був дуже довгий. Безліч запитань від дітей отримав ветеран. Їх цікавило, чи всі грузини також гарно розмовляють російською мовою, в яких боях він приймав участь і чим різниться сьогоднішня юнь від тієї, яка воювала на війні 1941-1945 років. Георгій Акопов з радістю відповідав на їхні запитання та не міг сховати смутку душі. Під кінець зустрічі школярі подарували квіти Георгію Степановичу і подякували за чудову розповідь, яка, я сподіваюся, залишиться в їх маленьких серцях надовго. Оксана Піскоха
