Все частіше й частіше люди шукають кохання… Хто на вулиці, хто в транспорті, в кафе та будь-де. Але на жаль, традиційні способи знайомств стали вже не модними, адже все більше і більше знайомляться через Всесвітню павутину, яка ввійшла в наше життя настільки, що впливає на таку область людських взаємин, як симпатії та любов. Інтернет розвивається, віртуальний світ зростає. Більшість людей користуються такими ресурсами, як сайти, форуми, блоги, чати і ICQ. Ключові слова – це інформація і спілкування. А де є спілкування, там є симпатії, а де симпатії – там недовго до виникнення любові.  Причому, складаючи думку про людину, ми грунтуємося не на його особистих даних (хоча і у фото закохуються), а в основному по внутрішньому світу співбесідника, по тому, що і як він пише, тобто, про що він думає, які його погляди.  Ще одна причина – багато людей в реальності сором'язливі, невпевнені в собі (навіть коли немає ні єдиного для цього приводу). Але інтернет частенько кардинально міняє людину – самооцінка підвищується, ми відчуваємо себе упевненіше. У тому числі у спілкуванні з протилежною статтю.  Також причиною пошуку любові в інтернеті є недолік часу. Для багатьох кар'єра виходить на перший план, забираючи більшу частку часу. Часу, що залишився, ледве вистачає на те, щоб виспатися і перевірити електронну пошту, в кращому разі – пробігтися по сайтах і недовго посидіти в чаті, хоча останнє – вельми великий ризик для пункту «виспатися».

   Щоб знайти собі друга, а все частіше хочуть знайти собі багатого іноземця, достатньо лише зареєструватися на одному з сайтів знайомств. І все це дуже просто: вводиш в пошукову систему «Заміж за іноземця» чи «Хочу познайомитися», і десятки сайтів пропонують скористатися їхніми послугами. Тисячі українок таким чином знайшли собі Джеків, Семів і так далі. Та часто під час зустрічі наречені розчаровуються, коли бачать не такий дім, як вони мріяли, не крутий автомобіль, та і самі женихи не дуже співпадають з красенями, зображеними на фотокартках персональної сторінки.

   Багато дівчат йдуть на такий крок - пошук хлопця в інтернеті, через те, що в реальному світі наша сильна половина не робить рішучих дій до знайомства: «Вони чомусь стали сором’язливими і боягузами», - вважають дівчата, які часто засиджуються на одному з форумів спілкування.

   Та чи справді існує кохання в інтернеті? Чи можна покохати людину, яку ти ніколи не бачив? Чи може воно бути настільки реальним, щоб дійти до весілля? На ці питання немає однозначної відповіді…

   Одна моя давня знайома, в якої я запитала про інтернетовську любов, категорично відповіла «Не можливо!». «Інтернет-кохання - це повна нісенітниця, - говорить вона. - Можна створити собі якийсь образ цієї людини, яку не бачив, і покохати образ, а не саму людину, проте при зустрічі все стає на свої місця. Інтернет-кохання не буває! Просто, коли людині сумно, вона знаходить собі розраду у "інтернет-коханні", потім коли з’являються справжні почуття, то попереднє "кохання" більше не приваблює!».

   Так, кохати через монітор і на відстані здається несерйозним заняттям, на яке втрачаєш свої дорогоцінні хвилини життя…І хто знає, можливо справжня любов чекає тебе не в Всесвітній павутині, а десь поруч.

   Та виявляється, є люди, які знаходять своє кохання незвичайним способом. Спочатку до спілкування в інтернеті вони ставляться, як до способу вбити час і не вірять, що можна знайти свою любов. Але потім виходить дуже цікава історія…

   Приведу історію своєї подруги Ірини. Зі своїм хлопцем познайомилася вона на одному з таких сайтів. Спочатку були милі листи, потім телефонні дзвінки… Деякий час після невеликої суперечки вони навіть не розмовляли. Та згодом Ірина випадково зайшла на його сторінку, і в них знову зав’язалося цікаве спілкування, яке притягувало обох. Рівно один рік тягнулася любов за інтернет-листуванням. Першим пішов на зустріч хлопець – запропонував приїхати до неї. «Або ти приїжджай до мене, або я сам тебе знайду», - поставив він перед фактом. І дівчині нічого не залишалось робити, як сісти на потяг і вирушити до свого щастя, про яке вона тоді й гадки не мала. Вона не вірила, що за десятки сотень кілометрів він чекає саме на неї – на єдину в світі. Додому Ірина повернулася закоханою та з загадковим блиском в очах. Вона була настільки щасливою, що боялася комусь розповідати про неймовірні дні, проведені не вдома.

   «Не знаю, стільки разів ми приїжджали одне до одного. Я не рахувала. Здається моє життя проходило в іншому світі». - одного разу поділилася вона зі мною. 

   Деякий час ми не бачились з подругою. І я вирішила їй зателефонувати.

   «Я вже не вдома», - повідомила мені Ірина. «А де ти?». – «Тепер я в іншому місті»…

   Вона ще довго ділилася зі мною про те, як погодилася переїхати до свого коханого, що тепер вона тільки відпочиває, а не працює, і які там дорогі продукти харчування. Але хіба це важливо, коли Ірина знайшла свою долю. І тепер вже мені доводиться спілкуватися з нею через електронну пошту. Дивлюся її фотографії, на яких вона задоволена життям, а в очах – таємниця лише її кохання. 

   Тож, де шукати свого щастя, залежить тільки від вас. Хай це буде хоч і інтернет-знайомство. І не важливо, що скажуть про це друзі чи сусіди. Не втрачайте свій шанс кохати і бути коханими!

   І як співається в пісні Т. Повалій: «Пусть Вам повезет в любви!». 

   Чи існує кохання в інтернеті, ми запитали в декількох молодих людей. 

     Світлана, 20 років:

   - Саме на одному із сайтів мене чекало моє коханнячко! Ми вже 2 місяці разом, прекрасно розумієм один одного. Все супер! Але полюбила його ще до зустрічі... Кохання в інтернеті існує! Але тільки якщо воно переходить в реальне.

     Олег, 26 років:

   -  Нема того кохання в інтернеті, то все так, пародія. На мою думку, кохання - це коли ти бачиш людину, можеш взяти її за руку, подивитись в очі... А не так, написати фантазію, а потім просто сміятись...

     Ольга, 18 років:

   - Хочу сказати, що в мене така ситуація була. Тривало це більше чотирьох місяців... Ми бачили одне одного на фото, жили в одному місті (а місто в нас маленьке), але все ж таки ніколи не бачились, так сказати "очі в очі". Спілкувались довго. Чекала я на нього тих пару місяців, ми повині були зустрітись... Говорив, що любить, я повірила, чекала його… А він поїхав вчитись, знайшов своє кохання, і на цьому все закінчилось.

     Борис, 29 років:

  - Я думаю, так прикольно знайомитись, тому що спочатку люди починають спілкуватись за інтересами, а не за зовнішнім фактором. Але, звичайно ж, щоб підживлювати це кохання, потрібні очні зустрічі.

Оксана Піскоха