Туристи на  скелях Довбуша

Прийшли... росу побивши з гілки.

Підйом  вдалося подолати!

По чарці випили горілки

Й радіють, ніби немовляти.

Вже незалежні,  та не вільні,

Як і колись – чия-то здобич.

Дощем, чи то сльозами з вії,

Їх окропив невтішний Довбуш.

                   Ріка Прут

Місток вузенький над рікою Прут

Хитається, розгойдується мляво.

Хто там біжить по ньому: Цезар? Брут?

Чия в серпанку постать худорлява?

Ріка вирує... Наче навмання

Плекає та обточує каміння.

Їй ні до чого людства маячня,

Його страждання й непорозуміння.

     Колиба

 -1-

Ідуть туристи, наче на таран,

Вилазячи із "хонди” або з "мазди”

- Колиба, це кафе чи ресторан? -

Розпитують у приязного ґазди.

Було б питання, відповідь чи є?

Почує вухо те, що закортіло.

Лише потрібне око впізнає.

Керує часто головою тіло.

З’їдять шашлик, та спробують вино,

На пам’ять зроблять фото "у колиби”.

Тіла свої погрузять на авто

Та, гей-а-гей... до іншої садиби.

                                         -2-

Колиба – колір ватри та тепло.

Колиба – заспокійливість колиски.

Колиба – це колодязь, джерело,

В якім черпали мужності опришки.

Колиба – це колосся лугові,

Що серед гір несуть життя та силу.

Колиба – це колода давнини,

В яку був перевтілений Ярило.

Колиба – коло друзів, де завжди

Собі притулок знайдуть пілігрими.

Колиба – заворушення, коли

З глибин душі натхненно линуть рими.

                                                                                                        Сергій Бєлогуров