Напевно, мало вже залишилося в Україні людей, які народилися на початку минулого століття. Тим приємніше, щодо їх числа належить і наша землячка, жителька села Водяне Ксенія Миколаївна Скупа, якій 15 липня виповнилося 100 років. Секрет довголіття цієї жінки - в праці. З дитячих років і майже до сьогоднішні хднів Ксенія Миколаївна працювала від зорі до зорі. Прожила вона складне життя. І в мирний час, і у воєнне лихоліття трудилася, не покладаючи рук, знаючи ціну вирощеного хліба з самого дитинства. Коли її донька повідомила, що до неїзавітав кореспондент, бабуся трішки розхвилювалася. Увійшовши в кімнату Оксани Миколаївни, а побачила на ліжку худесеньку жіночку невеликого зросту з ясними блакитними очима. Хоча за останній рік вона осліпла, але мій силует все ж таки роздивилася, оскільки полинаючи у свою пам'ять і дістаючи із неї болючі сторінки свого життя, час від часу кидала на мене свій погляд, від чого мені здавалося, що вона бачить не лише моє тіло, а й душу. За свій вік наша героїня багато чого побачила, пережила і пам'ятає: Жовтневу революцію, громадянську війну, Велику Вітчизняну ... Бідність сім'ї, голод – різні хвороби, які забрали тисячі односельчан. Смерть близьких та рідних, в тому числі матері та батька. Чудовим теплом безмірної любові огортає її душу спомин, думка про цих найрідніших для неї людей. Її тато хоча і повернувся з війни, та прожив після неї недовго, померши від запалення легенів. А матуся померла в часи голоду, від хвороби шлунку (але, як пояснює дочка, напевне це був рак, оскільки тоді про нього ніхто не знав). – Перед своєю смертю мати говорила, щоб збирали цвяхи та збили з ящичків труну, аби було в чому поховати,– згадує жінка. Так Оксана залишилася без батьків. Переборюючи всі труднощі, вона вийшла заміж, народила двох дітей. Хоча офіційно заміжньою так і не була, та це не важливо, коли було кохання. Про свого чоловіка вона говорить з любов'ю та пошаною: – Він був хорошою людиною, гарним батьком і справжнім господарем в своєму домі, – підтверджує Ксенія Миколаївна. (Без нього вона живе вже більше сорока років). А якими близькими для неї були свекір та свекруха, добрі та чуйні люди, бо відносились до Оксани як до рідної донечки, і вона дякувала їм за їхню турботу і ніжність. А в наш час - це рідкісний випадок! Пам’ять людська... Вона могла б убити нас, коли б не було здатності забувати. Багато малих і великих подій заховала вона назавжди в своїх архівах. Та є сторінки історії, які ніяк не припадуть пилом забуття, однією з цих сторінок – жахів була війна, яка закарбувалася в пам'яті довгожительки назавжди. Пам’ятає вона повну домівку фашистів, і як було боязко за доньку, щоб та ненароком не підійшла до них, коли ті їли. Пам’ятає, як врятувала свого чоловіка від німців, за що отримала травму спини. Не могла Ксенія Миколаївна не розповісти і про голод, про пухлі животики діточок, про людожерство – це все викликає жах, злість і величезний біль у серцях кожної людини, її ж сім’я під час голоду рятувалася козельцями, лободою та пшінкою, кукурудзою, яку ховали в ямі під піччю. Багато сімей тоді постраждало, адже їхні схованки їжі випустошували і забирали. За все своє життя Ксенія Скупа жодного разу не була в лікарні, бо хвороб ніяких не мала і навіть медичну картку не заводила. Був щоправда один випадок, коли Ксенія, вибираючи у корови кліщі, отримала від неї рогом.Тяжко їй зараз без роботи, руки самі так і тягнуться до землі, бо тільки цього року у неї погіршилося здоров’я, а так вона і підмете подвір'я, і попорається нагороді все в її руках горіло... Живе наша героїня разом з донькою та сім'єю онука, котрі роблять все можливе, аби їхній матусі було добре і радісно жити, а жити є заради кого: двоє дітей, двоє онуків, троє правнуків – всі огортають бабусю турботою і ласкою. І як стає тепло на душі, коли всі рідні, друзі та близькі збираються за сімейним святковим столом, особливо, коли це столітній ювілей Ксенії Миколаївни. Наприкінці зустрічі гостинні господарі запросили мене на солодощі (це улюблена їжа бабусі), після чого Ксенія Миколаївна всіх розсмішила, сказавши таку фразу: “Раніше з однієї миски їли, а тепер в кожного окрема тарілка стільки посуду доведеться мити!” Дай, Боже, Вам сил і здоров'я, дорога Ксеніє Миколаївно! P.S. Коли матеріал був вже готовий, ми дізналися, що Президент України В. Ющенко надіслав Ксенії Миколаївні вітальну телеграму, яку їй вручив виконуючий обов’язки голови райдержадміністрації Микола Беліков.
Оксана ПІСКОХА На знімку: (зліва направо): онук Микола, племінниця Анастасія, Ксенія Миколаївна, дочка Тетяна та правнучок Олександр
За свій вік наша героїня багато чого побачила, пережила і пам'ятає: Жовтневу революцію, громадянську війну, Велику Вітчизняну ... Бідність сім'ї, голод – різні хвороби, які забрали тисячі односельчан. Смерть близьких та рідних, в тому числі матері та батька. Чудовим теплом безмірної любові огортає її душу спомин, думка про цих найрідніших для неї людей. Її тато хоча і повернувся з війни, та прожив після неї недовго, померши від запалення легенів. А матуся померла в часи голоду, від хвороби шлунку (але, як пояснює дочка, напевне це був рак, оскільки тоді про нього ніхто не знав).
За все своє життя Ксенія Скупа жодного разу не була в лікарні, бо хвороб ніяких не мала і навіть медичну картку не заводила. Був щоправда один випадок, коли Ксенія, вибираючи у корови кліщі, отримала від неї рогом.Тяжко їй зараз без роботи, руки самі так і тягнуться до землі, бо тільки цього року у неї погіршилося здоров’я, а так вона і підмете подвір'я, і попорається нагороді все в її руках горіло...