Будь-яку працю, навіть найтяжчу та брудну можна зробити привабливою, якщо виконувати її із задоволенням. Світ Марії Василівни Чорної - це світ квітів: фантастичних і водночас добре нам знайомих, до яких домішується і запах свіжої землі. Це важко описати, це потрібно відчути! На чисте і охайне подвір'я Марії Василівни з городу легкий вітерець доносить терпкий запах літніх квітів. Доброзичливим поглядом зустріла вона нас не очікуваних гостей і запросила до своєї затишної хатинки. Вже в першій кімнаті на великому столі стояли з двадцять ваз, з щойно зрізаними, неймовірної краси ліліями. Замріяні, стомлені руки господиня поклала на свої коліна, розповідаючи про свою долю та звісно ж хобі, яким вона мріяла займатися з самого дитинства. Марія Василівна - корінна жителька славнозвісного села Водяне. Зростала вона у звичайній робітничій сім'ї, де було четверо дітей. Великим щастям для неї було те, що батько залишився живим і повернувся додому після Великої Вітчизняної війни. - На всю вулицю, було тільки два чоловіки, а останні діти зростали безбатьками. І якщо треба було щось зробити: чи свиню різати, чи дати пораду по господарству всі йшли до нашого батька, - розповідає господиня. Не може вона забути і ніч 1943 року, коли німці бомбили село і бомба впала прямісінько біля їхньої домівки і школи. Цегляна школа залишилася стояти намісці, а її рідна домівка зайнялася полум'ям. - Я і голод 1947 пам'ятаю! Холод тоді стояв страшний, мороз 40 градусів... Топити було нічим, навіть вода в хаті замерзала це все дуже важкозгадувати, - говорить М. Чорна. У 1959 році Марія стала заміжньою жінкою. Зустріла вона своє кохання за працею в степу. - В ті часи всі йшли на степ працювати, хоча я поступала до училища, бо навчалася на одні п'ятірки, але мати боялася відпускати мене: одягати не було чого - одні злидні. За все життя вона кохала і шанувала тільки свого чоловіка, хоча в 52 роки залишилася вдовою, після чого заміж так і не вийшла. Був чоловік, який збирався на ній одружитися, але вона, спитавши поради сина, відмовила в пропозиції. Син відповів так, що Марія Василівна змінила свою думку: "Мамо, може я життя не знаю, сказав він, але якщо ви підете з дому, я буду вважати, що ви обміняли нас на того дядька, а якщо він до нас прийде жити, я завжди буду мріяти, як би я не йому, а батьку допомагав..." І правий був він, оскільки Марія Василівна і так щаслива... Щаслива, бо має трьох дітей, онуків і навіть двоє правнуків, щаслива, бо займається улюбленою справою - квіткарством, мрією життя. Щаслива, бо кошти, які вона заробляє, витрачає на три необхідні речі: поперше на газ, ліки, харчі, друге - відкладає дітям на дні народження, ну а третє, як вона каже "Один Бог знає" кому дуже тяжко - допоможе, будується церква, то на цеглинку подасть. А квіти для неї також маленькі діти - стільки терпіння, уваги, праці потребують вони. Потрібне для них і добре слово: вранці вона до них вітається, а ввечері каже "на добраніч!" Кожен букет, який вона створює своїми руками і душею, творить лише з любов'ю, бо краплинка цієї любові і тепла передається людині, яка його купує чи якій Марія Василівна дарує. Це я відчула на собі, бо від чудового букету ромашок та лілії, які вона подарувала мені, моя кімната також наповнилася її теплом і ніжністю. Радіє чарівниця квітів і кожному дню і дякує Господу за кожну хвилинку життя. 24 червня Марії Василівні виповнилося 70 років, які вона зустріла в дружньому сімейному колі. Як вона говорить: "Дай, Боже, кожній матері дожити до літнього віку з такими дітьми і в такій пошані!" І ці слова недаремні, адже всі діти, онуки обов'язково на будьяку справу, в будьяку дорогу просять благословенняу своєї улюбленої матусі і бабусі і вона, як справжня любляча і турботлива мати, осеняє їх хрестом зі словами "Во ім'я Отця, Сина і Святого Духа!”, цілуючи в обидві щічки.
Будь-яку працю, навіть найтяжчу та брудну можна зробити привабливою, якщо виконувати її із задоволенням.
На чисте і охайне подвір'я Марії Василівни з городу легкий вітерець доносить терпкий запах літніх квітів. Доброзичливим поглядом зустріла вона нас не очікуваних гостей і запросила до своєї затишної хатинки. Вже в першій кімнаті на великому столі стояли з двадцять ваз, з щойно зрізаними, неймовірної краси ліліями.
За все життя вона кохала і шанувала тільки свого чоловіка, хоча в 52 роки залишилася вдовою, після чого заміж так і не вийшла. Був чоловік, який збирався на ній одружитися, але вона, спитавши поради сина, відмовила в пропозиції. Син відповів так, що Марія Василівна змінила свою думку: "Мамо, може я життя не знаю, сказав він, але якщо ви підете з дому, я буду вважати, що ви обміняли нас на того дядька, а якщо він до нас прийде жити, я завжди буду мріяти, як би я не йому, а батьку допомагав..." І правий був він, оскільки Марія Василівна і так щаслива... Щаслива, бо має трьох дітей, онуків і навіть двоє правнуків, щаслива, бо займається улюбленою справою - квіткарством, мрією життя. Щаслива, бо кошти, які вона заробляє, витрачає на три необхідні речі: поперше на газ, ліки, харчі, друге - відкладає дітям на дні народження, ну а третє, як вона каже "Один Бог знає" кому дуже тяжко - допоможе, будується церква, то на цеглинку подасть.