Думаю, не злукавлю, коли скажу, що в житті кожної людини є своя персональна скарбниця найцінніших спогадів та вражень, одним словом, знакових подій. Безперечно, що такою яскравою подією єшкільний випускний, котрий є тим проміжним етапом, який символізує остаточне закінчення дитинства й початок зрілої юності, яка відкриває перед нами двері дорослого життя. Випускний вечір - перший бал, подібних якому вжитті буде не так багато. В цьому святі зустрічаються біль розлуки і світлі надії, сум прощання і радість зустрічі з майбутнім. 26 червня з рідною школою прощалися і дев'ятнадцять випускників Водянської ЗОШ № 2. Ще зранку у п'ятницю селом носилися дівчатка ще у джинсах, але вже з шикарними зачісками. Вони докуповували необхідні дрібнички прикраси, косметику… Особливим цей день був і для батьків. Одні вперше побачили свого бешкетника у класичному костюмі та з краваткою, інші врешті зрозуміли, що їхня маленька дівчинка вже виросла і стала справжньою красунею, з якою не зрівняється жодна кінозірка. На урочисту лінійку, а точніше на шкільний королівський бал зібралася неймовірна кількість гостей. Всі погляди батьків, вчителів були прикуті до дівчат у вишуканих сукнях та до хлопців в елегантних костюмах, які ступали по знайомим ними до болю сходинкамі, ї, напевне, в цей час в кожному їхньому серці назрівали слова вдячності і спогади про школу. А біля школи тільки й було чутно: "Аце ж моя дівчинка!", "Ой, ти що, Інну не впізнала?", "Цій парі слід церемонію Оскара вести!". Дійсно, з останнім твердженням важко не погодитися. Залишається лише дивуватися, звідки стільки смаку та вишуканості у сімнадцятирічних школярів. На честь винуватців свята лунало безліч привітань, настанов, поздоровлень від сільського голови В.Г. Величка, директора школи В.Г. Зубка, завуча Л.В. Рукобратської, отця Миколая. З хвилюванням у душі говорили перші вчительки Валентина Дмитрівна Павленко та Людмила Олексіївна Пилипенко, адже саме вони із першої початкової школи, із своїх ласкавих рук випустили дітлахів у бурхливе море подій, де їх зустріли і підтримали турботливі руки класного керівника Павла Павловича Мендрика, який був для них не просто вчителем, вихователем, але й надійним порадником, товаришем - йому діставалося не тільки за перемоги, але й за прогули, невдалі жарти, розбиті вікна. Справжнім сюрпризом для випускників став виступ їхнього колишнього однокласника Сергія Марченко (Сергій навчався з ними ще в молодших класах). Він заспівав пісню "Старі фотографії", яка ненароком примусила полинути всіх у свої дитячі роки, у свої бажання і від якої защемило в душі та покотилися сльози суму й радості, сльози ностальгії… І ось, нарешті, настала найбільш хвилююча мить - традиційна церемонія вручення атестатів, на яку благословив настоятель місцевої церкви отець Миколай, подарувавши випускникам натільні хрестики, які він сам одягнув їм на шиї, осяйнувши хрестом. Передаючи у руки документи, про отримання середньої освіти, кожному з випускників Валерій Григорович встигав сказати "по секрету" побажання. З врученням атестату вітали цукерками, квітами, іграшками, як на великому весіллі: батьки, друзі, сусіди, що затримало урочисту лінійку. Мабуть, увеликому місті такого видовища не побачиш?! - Прийміть, діти, від нас цей хліб святий, як символ життя і достатку. Пронесіть його з гідністю через життя, щоб вами пишалися і мати, і батько, - з такими словами батьки благословили своїх дітей у нове життя. У свою чергу юнаки та дівчата від усього серця подякували дорослим за турботу, якою вони були огорнуті. На закінчення свята випускники зі своїми батьками кружляли у святковому вальсі! А потім… треба було ще багато встигнути: зустріти світанок, освідчитися у коханні, зламати підбори та загубити краватку, а потім повернутися додому, лягти спати і прокинутися уже в новому, вже майже самостійному, житті.
Думаю, не злукавлю, коли скажу, що в житті кожної людини є своя персональна скарбниця найцінніших спогадів та вражень, одним словом, знакових подій. Безперечно, що такою яскравою подією єшкільний випускний, котрий є тим проміжним етапом, який символізує остаточне закінчення дитинства й початок зрілої юності, яка відкриває перед нами двері дорослого життя.
випускників Водянської ЗОШ № 2.
вперше побачили свого бешкетника у класичному костюмі та з краваткою, інші врешті зрозуміли, що їхня маленька дівчинка вже виросла і стала справжньою красунею, з якою не зрівняється жодна кінозірка.
Залишається лише дивуватися, звідки стільки смаку та вишуканості у сімнадцятирічних школярів.
З хвилюванням у душі говорили перші вчительки Валентина Дмитрівна Павленко та Людмила Олексіївна Пилипенко, адже саме вони із першої початкової школи, із своїх ласкавих рук випустили дітлахів у бурхливе море подій, де їх зустріли і підтримали турботливі руки класного керівника Павла Павловича Мендрика, який був для них не просто вчителем, 
вихователем, але й надійним порадником, товаришем - йому діставалося не тільки за перемоги, але й за прогули, невдалі жарти, розбиті вікна.
радості, сльози ностальгії…