6 лютого – 65 років з Дня визволення села Водяне від німецько-фашистських загарбників
Молоде покоління односельців повинне знати про цітрагічні сторінки. Після віроломного нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз у Водяному більшість чоловіків призовного віку стали воїнами Червоної Армії. Колгоспники відправили для потреб армії багато коней,автомашин і тракторів. Завдяки самовідданій праці жінок, підлітків, літніх людей до 15 липня 1941 року майже весь урожай було зібрано, колгоспники виконали план здачі хліба державі, завершили річний план поставок молока ім'яса. З наближенням фронту у Водяному створено народне ополчення, до якого першого ж дня записалося6 лютого – 65 років з Дня визволення села Водяне від німецько-фашистських загарбників понад 200 чоловік. Загін народного ополчення перетворили у винищувальний батальйон, який тримав оборону на річці Конці, де за допомогою місцевого населення підготували оборонні споруди. Водночас, з села евакуювали на Схід трактори, комбайни, велику рогату худобу й коней. Виїхала й частина населення. 18 вересня 1941 року Водяне захопили німецькофашистські загарбники. Для підпільної роботи в тилу ворога було залишено групу в складі 30 чоловік, її очоливголова колгоспу "Перекоп" досвідчений підпільник, партизан часів громадянської війни М.С. Самарець. З перших же днів патріоти встановили зв'язок з частинами Червоної Армії, які тримали оборону в сусідньому селі Балках. Партизани здійснили чимало бойових операцій. Разом згрупою червоноармійців увірвалися до Кам'янки-Дніпровської, знищили фашистських вартових, розгромили комендатуру, вбили 5 солдатів. Після жорстокого бою партизани відступили у плавні. Виняткову мужність в бояхз фашистами проявили Г.С. Чорний, М.В. Касай, К.Л.Гура, П.А. Буряк, М.П. Литвиненко та інші. Невдовзі до Водяного гітлерівці направили загін карателів. Для жителів села настали особливо важкі дні. 24 жовтня 1941 року фашисти схопили у плавнях М.Литвиненка, С. Мороза, К. Гуру, Ф.П. Савченка та інших. Після допиту і нелюдських катувань вони розстріляли спійманих, а поранених Ф.Савченка та К.Гуру живими закопали в землю. В листопаді їм вдалося схопити М.С.Самарця. Після тортур його розстріляли. Гітлерівці розстріляли дочку комуніста М.В.Пархоменка тільки за те, що вона йшла селом під час комендантської години. 8 лютого 1942 року окупанти заарештували 57 комуністів, комсомольців та активістів села. У червні того жроку за зв'язок з партизанами заарештовано ще 85 чоловіків. Перед стратою над партизанами підпільниками жорстоко знущалися. Ще 5 травня того ж року гітлерівці оголосили набір добровольців на роботу до Німеччини. Але на збірний пункт ніхто не з’явився. Розлючені окупанти схопили понад 120 перших ліпших юнаків і дівчат. Та поблизу переправи через Дніпро багато молоді розбіглося. За зрив "мобілізації" окупанти переслідували Г.О.Разнатовську, а комсомолку, колишнього депутата сільради, Г.А. Малу побили, мало не до смерті. За два рокиі чотири місяці окупації Водяного фашисти стратили понад 200 радянських активістів і вивезли на каторгу до Німеччини 1238 чоловік. Незважаючи на жорстокий терор, патріоти не припиняли боротьби проти окупантів. Так, Т.О. Виблова з 22 листопада 1943 року по 22 січня 1944 року допомагала партизанам парашутистам Г.С. Саркисову і К.Л. Берестову, які мали радіостанцію і проживали на квартирі Пархоменко. Восени 1943 року молодь Водяного відмовилася працювати на будівництві моста через Дніпро. Зігнані сюди юнаки й дівчата розбіглися. Фашисти протягом місяця шукали учасників цього страйку: М.О. Киряченка, В.Я. Яременка, М.В. Дорошенка, Є.Д.Дулю, П.Я. Концур, М.Й. Оверко та інших – їм вдалосясхопити. Затриманих привезли до Кам'янки-Дніпровської на місце будови мосту і там прилюдно розстріляли, як партизанів. Після визволення Кам'янки-Дніпровської прах загиблих перенесено до рідного села і поховано в парку. На могилі патріотів встановлено пам'ятник. Водяне визволили від ворога 6 лютого 1944 року бійці 266ї дивізії 32-го стрілецького корпусу 4-го Українського фронту – 1131 з них загинув за визволення села. Великої шкоди завдали окупанти господарству Водяного. Вони майже повністю знищили все колгоспне майно, зруйнували приміщення сільради, лікарні, пологовогобудинку, десятки житлових будинків, спалили вальцьовий млин та олійницю. Збитки становили 45,5 млн.крб. У перші дні після визволення відбудова господарства лягла головним чином на плечі жінок та підлітків. В артілях лишилося тільки 4 розбиті трактори, комбайни, молотарки, 5 коней, 6 волів та 19 корів. На весняній посівній працювали і старі, і малі. Землю копали лопатами, боронували граблями. Ті підлітки, хто відбудовував господарства села, сьогодні люди похилого віку. Низький їм уклін! Старше покоління героїв спить вічним сном. Нехай пам'ять про них буде вічна, а їх героїчний подвиг буде прикладом для всіх нас!
Молоде покоління односельців повинне знати про цітрагічні сторінки. Після віроломного нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз у Водяному більшість чоловіків призовного віку стали воїнами Червоної Армії. Колгоспники відправили для потреб армії багато коней,автомашин і тракторів. Завдяки самовідданій праці жінок, підлітків, літніх людей до 15 липня 1941 року майже весь урожай було зібрано, колгоспники виконали план здачі хліба державі, завершили річний план поставок молока ім'яса. З наближенням фронту у Водяному створено народне ополчення, до якого першого ж дня записалося6 лютого – 65 років з Дня визволення села Водяне від німецько-фашистських загарбників понад 200 чоловік. 