Нещодавно я
зустрілась з новим фольклорним колективом «Надвечір’я» районного Будинку
культури. Познайомилась з прекрасними людьми, які дійсно люблять пісню та
зібрали велику колекцію стародавніх пісень. Це засновниці народного
фольклорного колективу «Джерело» - Наталія Михайлівна Маслівець та Олександра
Михайлівна Пархоменко, які віддали цьому колективу 26 років. Але зі зміною
керівника колективу «Джерело» виникли непорозуміння. І засновниці змушені були
залишити колектив, якому віддали багато сил, уміння, любові. Завдяки цим людям
і тим, яких немає уже з нами, колектив «Джерело» став народним.
На березі Каховського водосховища, серед кучугур, курганів і степу - наше
село Водяне, наче оазис. В ньому проживає понад шість тисяч працьовитих
мешканців, а влітку ще й1200
дачників-садоводів з міста Енергодар (займає воно 1131 га.
Наше основне багатство – люди, земля, вода. Переселившись сюди 230 років
тому, наші пращури наполегливо працювали: виготовляли глиняний посуд та возили
його по селах Таврії, продавали, чумакували, розводили худобу, пізніше почали
вирощувати зернові культури, а сьогодні - знатні овочівники.
Дата. До 230-річниці села Водяне ще два з половиною місяці, а в невгамовних його
господарів вже повною ходою йде підготовка до його святкування.
Цього року, як і в минулому воно знову буде відзначатися чотирнадцятого
жовтня на Покрову Пресвятої Богородиці – храмового свята села (раніше в першу неділю листопада). Сільський голова Василь Григорович
Величко має надію, що ця дата – залишиться традицією на майбутні покоління.
Вперше почувши ці слова, гадаєш: ну як може бути одне й те ж саме село проти самого себе? Виявляється може! Але в зовсім іншому амплуа і якщо це стосується спорту, а тим більше футболу. Адже футболістів у Водяному, хоч відбавляй…Ну не змогли вони бути в одній команді – всі не вмістились…
«День Победы, как он был от нас далек…» Победа в Великой Отечественной войне – подвиг и слава нашего народа. Как бы ни менялись оценки и даже факты нашей истории, 9 Мая – День Победы остается неизменным. Таким же неизменным он остался и в селе Водяное.
Напередодні свят ми вирішили запитати у голів сільських рад, що відбувається в кожному селі та як вони готуються до святкування Дня Перемоги. Коли ми їхали, погода була дуже чудова, можна сказати, по справжньому весняна. Багато жителів працювали в себе на городах, наводили лад біля своїх дворів, а малеча бавилась на вулицях і допомагала своїм батькам.
В банкетному залі «Матадор» 28 листопада зібрались сьогоднішні працівники сільського господарства і трудівники колишнього радгоспу та КСП «Водяне» для святкування свого професійного свята.
Частное предприятие "Щербина" - не нуждается врекламе, ведь оно одно из самых популярных среди населения села Водяное. Продуктовые магазины Петра Ивановича Щербины разбросаны по всем уголкам села, а все потому, что для местных жителей здесь самые доступные цены, отличные продукты, а самое главное работает замечательный и трудолюбивый коллектив. Только здесь можно купить самый дешевый и вкусный хлеб местного производителя.
В останню середу кожного місяця у Водянській сільській раді відбуваються збори представників квартальних комітетів на чолі з головою села Василем Григоровичем Величком. І лютий не став виключенням. Як завжди, вони зібралися для вирішення нагальних проблем села, і запросили представників районних служб.
Міжнародний жіночий день одне з найпрекрасніших свят. В образі жінки знайшла втілення чарівність, душевність, доброта, милосердя, краса. Все прекрасне в світіпочинається з жінки. З неї починається життя. Саме віджінок – добрих, чуйних залежить затишок в кожній оселі. Їм доводиться нести важливу місію в житті: бути дружиною, мамою, бабусею, вкладати всі свої сили, уміння у благополуччя своєї родини. Але сьогодні на плечі багатьох жінок лягли ще йпитання вирішення соціальних проблем території.....
"Не одна дівчина зітхає, коли співає Микола Миколайович Рудоман" - так писали про керівника народного хору "Ветеран" в "Запорізькій правді" 1962 року. Хоча з тих пір пройшло чимало часу, його голос залишається таким же мелодійним, вражаючим, захоплюючим людські серця. Він пишається своїм рідним селом Водяне, і хоч роки летять, Микола Миколайович прагне працювати й надалі, знаходити нові голоси, нових учасників хору і прикладає до цього максимум зусиль та терпіння. Його молодій душі можна позаздрити, адже не кожен юнак так хоче любити, жити, жити для людей.....